Як захистити Україну після війни без вступу до НАТО: в WP поділилися деталями

У той час як Україна, Росія та США готуються до чергового раунду переговорів, що відбудеться цього тижня в Абу-Дабі, Росія продовжує завдавати ударів по українській інфраструктурі, погрожуючи залишити цивільне населення в темряві та холоді, тоді як Україна досягає обмежених успіхів на полі бою та продовжує наносити удари по нафтопереробних заводах у глибині Росії, пишуть професорка політології в Джорджтаунському університеті Ліза Говард та завідувач кафедри оборони та стратегії імені Філіпа Г. Найта в Брукінгському інституті Майкл О’Ханлон в статті The Washington Post.

Автори зазначають, що хоча в результаті переговорів може бути укладено обмежене перемир’я, прорив, який поклав би край війні, видається малоймовірним.

Вони вважають, що президент США Дональд Трамп переносить свою увагу на зовнішню політику, оскільки розуміє, що після приведення до присяги нового складу Конгресу у нього буде мало шансів просунути свою внутрішню політичну програму. Тому він прагне досягти успіхів.

"Його адміністрація наполягає на всеосяжному врегулюванні, яке могло б передбачати як економічну реінтеграцію Росії та України з Європою в рамках певної енергетичної угоди, так і створення нової архітектури безпеки для континенту, що враховувала б занепокоєння Росії щодо безпеки", - йдеться в статті.

Автори вважають, що настав час обміркувати ідеї, які в якийсь момент можуть виявитися корисними для досягнення стабільного, довгострокового миру. Зокрема, як міжнародна спільнота може допомогти захистити Україну в майбутньому, не вводячи її до складу НАТО.

В статті нагадується, що хоча на цю мить не ведеться серйозних дискусій щодо вступу України до НАТО, ідея такого вступу зрештою залишається офіційною політикою НАТО, яка бере свій початок від обіцянки 2008 року, даної після Бухарестського саміту альянсу. 

"Можливо, ми вже майже забули про цю обіцянку, але Путін та інші росіяни, безсумнівно, про неї не забули", - зауважують Говард та О’Ханлон.

Зокрема, в Будапештському меморандумі США, Великою Британією та Росією у 1994 році було надано обіцянку щодо захисту суверенітету та територіальної цілісності України в обмін на передачу нею майже 2 000 одиниць ядерної зброї, що перебували на її території після розпаду СРСР. 

В статті вказується, що заявленою причиною війни з Іраном, яку наводить адміністрація Трампа, є запобігання отриманню ним ядерної зброї.

"Якщо США так наполегливо прагнуть нерозповсюдження ядерної зброї, то, безперечно, вони повинні дотримуватися обіцянок, даних близько 30 років тому щодо захисту України, і, отже, знайти спосіб допомогти забезпечити довгострокову безпеку України", - наголошують автори статті.

Вони вказали, що хоча низка європейських країн запропонувала Україні довгострокові пакети допомоги у сфері безпеки, які доповнюватимуть їхні поточні зусилля з надання Києву зброї та фінансової допомоги, але цього недостатньо.

"Потрібно щось більше, ніж просто набір двосторонніх та можливих майбутніх пакетів допомоги у сфері безпеки від Європейського Союзу, але водночас щось інше, ніж членство в НАТО", - поділилися Говард та О’Ханлон.

На їхню думку, США повинні сприяти досягненню домовленості за участю Росії, України, НАТО та Організації з безпеки та співробітництва в Європі, яка здійснювала моніторинг дотримання перемир’я з 2014 по 2022 рік.

Автори додали, що, сторони могли б домовилися про те, що Україна не вступатиме до НАТО в майбутньому. Натомість, буде створено нову організацію або архітектуру безпеки, окрему від НАТО, яка дозволить її членам допомагати один одному захищати власну територію в разі кризи чи конфлікту. 

Автори не виключають, що в майбутньому ця організація могла б бути відкритою для вступу Росії, за умови, що вона погодиться назавжди припинити свої агресивні спроби змінити кордони.

"Ця нова система безпеки дозволила б західним країнам направляти власні війська до України для виконання таких завдань, як експлуатація систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також, можливо, ремонт і технічне обслуговування техніки у разі чергового російського нападу на Україну", - пояснюється в статті.

Проте, наголошують автори, вона не передбачатиме розміщення військ на території України в мирний час. Також мова не йтиметься й про планування контрнаступів на території Росії. Ці військові цілі матимуть суто оборонний характер.

Водночас, іноземні держави могли б зробити чимало для того, щоб допомогти захистити Україну зсередини її власних кордонів у разі майбутньої війни.

Говард та О’Ханлон зауважили, що на кордоні між Росією та Україною також можна було б розмістити неупереджених спостерігачів від Організації Об’єднаних Націй та ОБСЄ. Їхньою задачею було б виявлення та повідомлення про порушення режиму припинення вогню. 

"Дехто скаже, що зміна нашої позиції зараз порушуватиме так звану політику "відкритих дверей" НАТО, яка сягає корінням часів одразу після закінчення Холодної війни. Але ця політика є хибною і, по суті, неправильно тлумачить засновницький документ НАТО – Північноатлантичний договір, у якому зазначено, що будь-яке нове членство має сприяти безпеці Північноатлантичного регіону", - вказали автори статті.

Вони не виключають, що російський президент Володимир Путін, можливо, буде не в захваті від цієї ідеї, але в якийсь момент він може захотіти укласти угоду. 

"Досягнення бажаних результатів щодо скасування санкцій, а також обіцянка, що НАТО ніколи не прагнутиме прийняти Україну до своїх лав, можуть виявитися достатніми для досягнення мети", - констатується в статті.